Генну терапію проти гемофілії А назвали безпечною і ефективною в довгостроковій перспективі Лікарі опублікували результати обстеження пацієнтів, які три роки тому отримали генну терапію від гемофілії типу А.
За цей час у них не виникло серйозних побічних ефектів, що дозволяє вважати терапію безпечною. У крові пацієнтів навіть через три роки тримаються нормальні концентрації чинника згортання VIII – яке бракує хворим гемофілією типу А – хоча лікарі все одно кваліфікують їх стан як “м’яку гемофілію”. Дослідження опубліковане в журналі The New England Journal of Medicine.
За згортання крові в організмі людини відповідає, в числі іншого, складний біохімічний каскад з більше 10 речовин, в результаті якого утворюються довгі нитки фібрину, що закривають отвір в стінці посудини. Нестача якого-небудь з цих речовин – чинників згортання – призводить до довгих безперервних кровотеч. Спадкову недостатність чинників згортання називають гемофілією.
Стандартна терапія гемофілії – симптоматична: пацієнтові вводять бракуючий чинник в той самий момент, коли розвивається кровотеча. До недавнього часу це було єдиним способом впоратися з проблемою, оскільки час життя цих речовин в крові невеликий, і щоб підтримувати їх концентрацію на рівні здорової людини, довелося б вводити їх постійно.
Останнім часом стає усе більш популярною генна терапія – введення нової, робочої копії необхідного гена у складі інактивованих вірусів. Теоретично цей метод повинен позбавити пацієнтів не лише від ін’єкцій, але і від симптомів хвороби в цілому. Проте оскільки цей вид терапії з’явився не так давно, досі не цілком ясно, наскільки довго триває його ефект і чи не викликають сторонні гени в організмі пацієнтів яких-небудь несприятливих наслідків.
Першою піддалася ГМ-терапии гемофілія типу В – недолік чинника IX. Потім Джон Паси (John Pasi) з Лондонської школи медицини і стоматології разом з колегами з компанії BioMarin Pharmaceutical запропонували спосіб лікування гемофілії типу А – недолік чинника VIII. Цей білок довший, ніж чинник IX, тому у учених не було упевненості в тому, що його ген так само ефективно впроваджуватиметься в клітини пацієнтів.
Клінічні випробування нової терапії почалися в 2015 році, через рік після цього учені відзвітували про стан пацієнтів, але відтоді продовжують уважно стежити за їх здоров’ям. Всього пацієнтів 15, для кожного з них дослідники розрахували дозу препарату залежно від кількості чинника VIII в їх крові. Більшість пацієнтів отримали 4-6 × 1013 вірусних частки на кілограм маси тіла. Віруси повинні були доставити ген чинника VIII в клітини печінки, тому лікарі вводили препарат внутрішньовенно і розраховували, що він добереться з потоком крові до гепатоцитів – на відміну від безлічі інших методів генної терапії, в ході яких у пацієнта забирають клітини, модифікують їх in vitro і вводять назад.
Згідно із звітом, майже у усіх пацієнтів лікарі помітили хоч би один побічний ефект від терапії. Проте у більшості випадків це було підвищення аланинаминотрансферазы – ферменту печінки, якого стає більше в крові у відповідь на ушкодження органу і запалення. Пацієнтам призначали протизапальну терапію залежно від симптомів, і концентрація ферменту в усіх випадках знизилася, а інших ознак печінкової дисфункції лікарі не виявили. У одного з пацієнтів після введення вірусів почалася лихоманка, проте і її вдалося швидко зняти.
Інших побічних ефектів впродовж трьох років після терапії у учасників випробування не з’явилося – за винятком проблем з суглобами, які були присутніми ще до початку терапії, тому не могли бути її слідством. За три роки спостереження у двох пацієнтів, які отримали мінімальну дозу вірусних часток, активність чинника VIII не збільшилася. У інших же, яким дісталося більше вірусів, активність виросла в декілька десятків разів за перший рік, а потім поступово почала знижуватися – на 43 відсотки за другий рік і на 10 відсотків – за третій. Проте навіть через три роки вона залишалася досить високій в порівнянні зі значеннями до початку терапії: середня активність склала 52 відносних одиниці на децилитр (у більшості пацієнтів – близько 30) при нормі більше 40.
Кількість кровотеч в середньому скоротилася на 96 відсотків, 86 відсотків пацієнтів взагалі перестали на них скаржитися. Відповідно, їм знадобилося значно менше ін’єкцій чинника VIII: в середньому 5 вколовши в рік в порівнянні з 136 уколами до початку терапії. Таким чином, генна терапія продовжує діяти навіть через декілька років після процедури, не викликаючи додаткових побічних ефектів. Проте, автори роботи відмічають, що її дія украй індивідуальна – не у усіх пацієнтів, наприклад, активність чинника VIII відповідає нормі, у багатьох вона знаходиться у рамках “м’якої гемофілії”. І попри те, що епізодів кровотеч стало значно менше, ученим ще належить з’ясувати, від чого залежить індивідуальна відповідь організму на терапію.
Раніше в США схвалили генну терапію для лікування сліпоти і провели успішні випробування терапії для гемофілії типу В. Крім того, за допомогою генної терапії вже вдалося вилікувати серповидноклітинну анемію, а нещодавно на ринку з’явилася генна терапія, націлена на боротьбу із старінням.
Поліна Лосева.
https://nplus1.ru/news/2020/01/01/haemophilia-long-term
